Валерій Стіканов про КПІ та особисте

- Дата та місце народження: 23.09.1947, м. Потсдам, Німеччина.
- Освіта: Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»; факультет радіоелектроніки.
- Спеціальність: Діелектрики та напівпровідники.
- Науковий ступінь: кандидат технічних наук.
Додатковий вимір…
Наскільки нам відомо, ви народилися в Потсдамі, у Німеччині. Як довго там жили й що звідти найбільше закарбувалося в пам’яті?
Звідти нічого не запам'яталося, на жаль. Це було місце служби батька після війни, що був офіцером, танкістом, фронтовиком. Наша родина переїхала через рік після мого народження. Їздили по всьому Радянському Союзу, і мої спогади починаються з Камчатки. Це цікавий край: природа недоторкана, сопки (прим. ред. пагорби), паратумки — місце, де можна купатися в гарячих джерелах цілий рік, коротке літо, замети метрові, двометрові на травневі свята. І там, власне, пішов до звичайної початкової школи. Умови були, може, дивні на сьогоднішній день. В одному приміщенні одночасно вчилися декілька класів: перший, другий та третій. Коли писали диктанти, то плутали, хто кого питає.
Там уперше став на лижі, малечею сів за кермо автомобіля. Військового, звичайно. Через службу батька часто змінював школу, за рік — 4-5. І навіть доводилося вчитися в потязі.
Чи ви про щось мріяли в дитинстві?
Так, мрій було багато. Я хотів бути військовим, як батько, і готувався вступити до вишу військових пілотів у Чернігові. Але так сталося, що потрапив до КПІ. Мрію «підкорити» небо здійснив уже в доро слому віці тут, в Україні. Ще до війни була можливість літати на невеликих А-22 в Наливайківці недалеко від Києва. Мрії збуваються. Хоча професія військового льотчика й має свої переваги, наприклад, безкоштовно керувати літаком, захоплення технікою перетягнуло в КПІ.


У вас було якесь улюблене свято в дитинстві?
Дні народження, звичайно. Особливих свят не було, було суцільне навчання.
Коли з'явилося бажання вивчати щось близьке до техніки, електроніки, схемотехніки тощо?
Звичайно, хотілося щось робити руками. Дивовижне враження на все життя справив перший зібраний мною електромотор із консервної банки, особливо момент, коли він закрутився. Це був малопотужний прилад на батарейках. Для нього не потрібно щось надзвичайне. А друге — детекторний радіоприймач. З різних кімнат я слухав його писк. Хоча він і не потужна музична система, проте викликав захват. До того ж батько наполягав, щоб у мене були механічні конструктори. І, мабуть, саме так, крок за кроком, мене затягнули математика, фізика й точні науки.
Ви згадували, що вперше стали на лижі саме на Камчатці. А чи лишились у вас ще якісь захоплення з дитинства?
Спочатку в дитинстві були прості лижі. Але заважали проблеми зі спорядженням. Тоді ми ще не мали таких можливостей, як сьогодні.
Потім перейшов на гірські лижі. Це третій вимір, подібне до керування на літаку. Ти рухаєшся за двома координатами й ще по вертикалі. Третя координата — додаткова свобода.
