Селидове: точка на мапі
Селидове — місто в Донецькій області, розташоване на березі річки Солона, за 40 км на захід від обласного центру та за 20 км від Покровська, що нині є одним із найактивніших напрямків фронту. Раніше тут проживало ор ієнтовно 20 тисяч людей. Станом на зараз ситуація в Покровському районі суттєво погіршилася. Російська армія просунулася біля довколишніх населених пунктів: Маринівки та Українську. Містечко вже тривалий час штурмують загарбники. Наступальні дії ведуться одночасно з кількох боків, однак українські військові тримають оборону.
Прим. ред.: Станом на 29 жовтня 2024 року в місті та на околицях ведуться тяжкі бої, більша його частина окупована, фіксуються розстріли цивільного населення окупантами. Станом на 30 жовтня 2024 року Селидове та села поблизу повністю окуповано.
Деяка інформація, наведена в статті, може бути застарілою. Будь ласка, звертайте увагу на дати в джерелах і використовуйте альтернативні новинні ресурси.
Колись давно…
У 1770-1773 роках козаки, які прямували із Запоріжжя на Кубань, заснували поселення. За легендою, при переправі через річку Солону в них зламався віз, тож вони були змушені залишитися на ночівлю. Назва містечка походить від прізвиська отамана — Селид. Частина козаків залишилася й почала вести на цьому місці осілий спосіб життя, займатися господарством.


Протягом подальших років після заснування воно активно заселялося. Із середини 19 століття на довколишніх територіях розвинувся видобуток кам’яного вугілля, особливий поштовх він отримав після спорудження залізниці поблизу у 1880-х роках. Більшість шахт у долині річки Солоної були кустарними, і їх залишки досі збереглися біля містечка.
Події 1914-1921 років спричиняли зміни влади та настроїв у регіоні, але, зрештою, тут закріпився більшовизм, і розпочалася колективізація. Під час Другої світової в місті було зруйновано багато об’єктів, у тому числі лікарню. Статус міста та нову назву «Селидове» (До того – село Селидівка) отримало в 1956 році. Зрештою, воно стало типовим шахтарським містечком.

Лінія фронту 2014-2022 років знаходилас я відносно далеко, однак бойові дії позначилися проблемами з водо- та електропостачанням. У період замороження конфлікту, перед лютим 2022 року, місто активно покращувалося: розбудовувалася школа та розвивалася лікарня, було відкрито басейн, стадіон.

Після початку повномасштабного вторгнення Селидове зазнало жахливих руйнувань. Нині околицями міста проходить лінія фронту. Нещодавно російські військові скинули дві керовані авіабомби, унаслідок атаки щонайменше п’ять людей загинули й вісім були поранені. Пошкодження отримали близько 15 приватних будинків. За останні два роки було зруйновано сотні житлових споруд, підприємств та об’єктів критичної інфраструктури міста, пошкоджено більшість навчальних закладів. Зважаючи на це, значна частина населення евакуювалася. Зокрема, покинути рідний дім довелося нашій студентці другого курсу, Саші.





Історія однієї дівчини
Розкажи трохи про себе, з чим тебе їдять?
Я Саша, мені 18. Народилась у Донецьку, але зростала та жила до 16 років у невеличкому містечку за 40 км від обласного центру — Селидовому. Наразі проживаю в Києві, де й навчаюсь.

При згадці рідного міста що перше спадає на думку?
І хороше, і погане. Усе разом. Складно розділити теплі спогади й новини про руйнування знайомих куточків населеного пункту. Але, певно, у першу чергу на думку спадають мама, моя кімната, останні шкільні роки, прогулянки містом, прикрашена площа на свята й те, як усе колись було цілим… Зазвичай певні моменти з минулого згадуються, коли бачу дописи про черговий обстріл. Тоді ж позитив у цих спогадах і замінюється сумом.

Які місця в Селидовому вважаєш особливими?
Особливі для мене ті місця, з якими пов'язано найбільше спогадів: наша квартира, школа, музична школа, затишні дворики мого району, парк і так далі... Адже це все асоціюється як із дитинством, так і з підлітковим віком. Там я гуляла з батьками після дитсадку, з друзями після школи, бігала між навчальними закладами через незручний розклад, знаходила котів у кущах і несла додому, каталася на санчатах під час зимових канікул... Містечко невелике, тож у пам'яті зберігаються моменти майже з кожного куточка Селидового.



Про які ще місця хотіла б розповісти?
Мар’їнка. Раніше це було зелене, спокійне передмістя Донецька. Одні з моїх найяскравіших дитячих спогадів пов’язані з хатою прабабусі там. У Мар’їнці мене вчили таблиці множення, кататися на роликах, збирати малину та аґрус. Тут востаннє збиралася ледь не вся родина, і, поки дорослі поралися на городі, я гралась із собакою. Після 2014 ці території перетворилися на зону бойових дій, тож навідувалися ми з батьками туди вкрай рідко. А під час повномасштабного вторгнення Мар’їнка стала містом-привидом, де майже все зруйновано до фундаменту, і немає жодної живої душі.




Чому з рідного Селидового ти так і не знайшла заміну / альтернативу в Києві?
Дому. Коли заходжу до житла, немає відчуття чогось рідного, знайомого.
Якою була твоя реакція на початок бойових дій у 2014, 2022 роках, нині? Як знайомі та родичі реагували?